"Політичні протести в Білорусі, війна між Вірменією та Азербайджаном, хвилювання в Киргизії: пострадянські країни киплять. Москва намагається виступити регуляторною владою у своїй природній сфері впливу. Москві доводиться докладати зусиль, щоб виступати у ролі сили, яка забезпечує порядок", - пише швейцарське видання.
"Білорусь, Вірменія і Киргизія є частиною вкрай амбіційного проєкту Москви, Євразійського економічного союзу. (...) Однак розвиток подій свідчить про обмежені можливості впливу Росії, - вказує журналіст Маркус Акерет. - Попри на узгоджене в Москві перемир'я, в Нагірному Карабасі тривають бойові дії. У Киргизії Кремль намагався організувати більш м'яку зміну влади, але не зміг пробитися".
"Можливо, таке нагромадження подій випадково, і у того, що відбувається у всіх трьох "гарячих точках" різні причини. Але так само як у випадку з розстроєними відносинами з Україною після втручання в справи Донбасу та анексії Криму, складними стосунками з Грузією і політичними метаннями в Молдавії, хвилювання об'єднують два моменти: важка спадщина Радянського Союзу і зусилля Кремля, спрямовані на те, щоб вдало використовувати роль в пострадянському просторі, на яку він претендує".
"Найбільш очевидним радянська спадщина є в конфлікті в Нагірному Карабасі: встановлення меж при утворенні радянських республік сто років тому було політичним, а не з історико-етнічних міркувань. Національне почуття, яке прокинулося під час перебудови розвинуло вибухову силу, яка перетворила конфлікт, який тлів, в криваву війну".
"Радянська спадщина відіграє вагому роль у ставленні Росії до сусідів. Радянський союз, попри всю риторику, ніколи не був по-справжньому союзом рівних. Панівне становище в ньому займали Росія і росіяни", - зазначає видання.
"Москва донині дивиться зверхньо на тепер уже незалежні республіки. У товаристві цих країн і їх еліт, які прагнуть до самостійності, це часто викликало радше захисний рефлекс і призводило до пошуку партнерів за межами російської орбіти".
"Росії не вдалося отримати в очах цих товариств особливу привабливість, крім випадків, обумовлених економічною необхідністю, наприклад, через її ринку праці. (...) Ставши в Україні, у Вірменії й тепер в Білорусії на сторону правителів, яким кинули виклик народні протести, Кремль виявився серед тих, хто програв. (...) Зміцнення на Кавказі та в Центральній Азії позицій регіональних держав, таких як Туреччина, або великої держави Китаю, які мають більшої економічною міццю і м'якою силою, ставить під тиск домагання Росії на звання сили, що забезпечує порядок. Ймовірно, Москва продовжить втрачати свій вплив", - робить висновок Neue Zürcher Zeitung.
